кенгв7Закоханий у рідний край
     В українському просторі Лубенщина славна тим, що вона є батьківщиною значної кількості письменників, діячів, етнографів, фольклористів, збирачів духовної спадщини рідного краю.              
     Не один рік наша пошукова група черпає матеріали для чергової роботи від Петра Дмитровича Підтоптаного, людини досить цікавої, обдарованої, яка розповіла нам безліч бувальщин, краєзнавчих розвідок, вишукано-правдивих легенд рідного краю.
     Тож і вирішили ми розповісти про славетного земляка, збирача духовної спадщини рідного краю.
     Кожному з нас доля дарує творчі зустрічі. Вони можуть бути тет-а-тет, а можуть так і залишитися лише на сторінках прочитаних книг чи газет. Протягом останніх років ми тісно спілкувалися з нашим земляком-односельцем П.Д.Підтоптаним. Яка б не цікавила нас тема, він обов’язково знаходив, що б розповісти такого, «ексклюзивного», чого не знайшли б ні в одному виданні. Тож і вирішили ми розповісти усім про людину, яка насправді щиро закохана у рідний край.
     Від Петра Дмитровича ми дізналися, що народився він 25 червня 1957 року в селі Калайдинці Лубенського району Полтавської області. По закінченню десятирічки працював у колгоспі, потім на цегельному заводі. 1975-1977 – роки служби в армії (ракетні війська стратегічного призначення). Перші спроби пера були ще в шкільні роки, та тільки оте відчуття насолоди від написаного власноруч повторилося уже після служби в армії. Саме тоді, коли молодий курсант успішно навчався у Вищій Школі МВС у Воронежі. Тоді пробував писати навіть вірші про кохання, бо вдома в Україні чекала дівчина. Але окрім віршів Петро Дмитрович чотири роки редагував стінну газету «Курсант», яка актуально висвітлювала будні казарменого життя курсантів. Тож творче начало Петра Підтоптаного можна назвати загартованим в «навчанні і походах». Повернувшись в рідне село Калайдинці Лубенського району оте бажання власного світобачення не минулось, не стерлося на досить таки не творчій посаді начальника пункту Централізованої охорони Лубенського МРВ УМВС. Звільнився за вислугою років у званні майора. У трудовій книзі має 29 записів про заохочення, серед яких відзнака «За відмінну службу в МВС», медаль «За бездоганну службу в МВС». Одружений, має двох дорослих дітей, троє онуків. Уже будучи на пенсії, Петро Дмитрович багато років працював у цивільних організаціях.
     Писалося йому вже у ті роки, а от публікації не спішив обнародувати, наче чекав свого часу, наче виважував на терезах долі все зібране, досліджене і написане. А може чекав свого читача, а чи своє видання – рідне по духу? Тож, перебуваючи уже на «заслуженому відпочинку», Петро Дмитрович відважився на публікації.
     Ознайомившись з рукописним варіантом творів Петра Дмитровича, дійшли висновку, що за ними можна вивчати, передовсім, історію рідного села, адже вони стосуються рідного краю, села, людей, які проживали і проживають на його території.
     Ми проаналізували праці нашого краєзнавця і поділили умовно їх на такі розділи: «А помните, учителю?!.», «Бувальщини», «Видатні постаті», «Історична розвідка», «Моє життя». До першого розділу увійшли твори-спогади про вчителів і власне навчання автора у школі.
     Бувальщини розповідають про цікаві ситуації з життя конкретних односельчан. До речі, майже всі ці історії увійшли до ще не виданої книги Петра Дмитровича «Сповідь старих дібров».
     У шкільній та районній бібліотеках наші бібліографи знайшли видання, у яких історії Петра Дмитровича вийшли окремими публікаціями, зокрема, в обласному загальнополітичному та літературно-мистецькому часописі «Майдан свободи»: «Шандрова щедрість» №17, 2007 р., «Була колись лавка» №2, 2008 р., «На чистий четвер» №4, 2008 р., «За царство небесне» №8, 2008 р., «Старий Ахтилей» №15, 2008 р., літературному та науковому історико-філологічному виданні «Бахмутський шлях»: «Терешків двигун» №3-4, 2006 р., «Провокація» №3-4, 2010 р. і т.д.
     А першою була публікація «Невідомий – відомий Сементовський» із розділу «Видатні постаті», яка вийшла в газеті «Майдан свободи» у номерах 14, 16, 18 за 2007 рік. До цієї тематичної групи увійшли напрацювання про Т.Г.Шевченка і його перебування на Лубенщині, калайдинську рідню славного поета В.А.Симоненка, співачку Р.О.Кириченко та відвідини її малої Батьківщини разом із гуртом журналістів Лубенського медіа-клубу, О.С.Афанасьєва-Чужбинського, українського і російського письменника, етнографа, історика, до якого в с.Ісківці тричі приїздив Т.Г.Шевченко, письменницю Галину Орлівну (Галину Іванівну Мневську), яка народилася в с.Калайдинці, К.М.Сементовського (псевдонім – К.Калайденський), українського етнографа і фольклориста, який проживав у нашому селі, великого єврейського письменника Шолом-Алейхема, який мешкав і працював у Лубнах, краєзнавців і журналістів Лубенщини братів Шеметів, талановитого художника, нашого земляка Василя Лапушкіна.
     У розділі «Історична розвідка» йдеться про історію заснування села, назву усіх кутків (умовний поділ села), річку Ламанку, яка протікала на його території (нині в селі є каскад ставків), Клепачівське скіфське городище, хор місцевої Андріївської церкви, спогади старожилів про голодомори, події другої світової війни на території Лубенщини, поховання в рідному селі двох генералів, тяжкий шлях до Берліну Героя Радянського Союзу Корніяченка І.Д., який написав на Рейхстазі: «Смерть фашизму на віка. 5/V – 1945 рік. Засулля, Лубни. Полтава. Корніяченко Іван Денисович», призабуті бренди Лубенщини (лубенський коровай, кавуновий мед, гетьманська слив’янка, ложкарство), колгосп «Більшовик» та його трударів та ін.
     Провівши пошукову роботу, ми вкотре переконалися, що українська літературна і публіцистична ниви, щедро засіяні талантами Лубенського краю, і нині радують своїх прихильників вагомими ужинками.
Сичова Віта, учениця 11 кл.
ОЗ «Калайдинцівська ЗОШ І-ІІІ ст.
ім.Ф.Д.Рубцов»,
член пошукової групи «Берегиня»