Музей – це минуле, це історія, це душа, це серце наших предків, а для нас – величавий храм, куди ми повинні входити з побожністю, а виходити з найглибшим поважанням і гарячою любов’ю до всього того, чим жили наші батьки, діди і прадіди, що ми повинні нести з собою, як заповіт, і чому повинні учитися і всі ми, і покоління наших нащадків, поки стоїть земля і світить сонце.

 Дмитро Яворницький

 

Музей при навчальному закладі – один із найважливіших засобів,             завдяки якому вдосконалюється весь процес комплексного навчання й виховання учнів, розвивається інтерес до історії, звичаїв, традицій, розширюється кругозір.
Музейну кімнату в   ОЗ «Калайдинцівська ЗШ І-ІІІ ступенів імені Ф.Д.Рубцова»засновану 15 вересня 2002 року, було реорганізовано в історично-краєзнавчий музей 4 листопада 2004 року (реєстраційне свідоцтво від 28 березня 2005 року).
Його створено з метою залучення учнівської молоді до вивчення та збереження історико-культурної спадщини українського народу, формування освіченої, розвиненої особистості, виховання патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, національних цінностей українців.
Методичне керівництво музеєм здійснюється обласним центром туризму й краєзнавства учнівської молоді, райвідділом освіти, Лубенським краєзнавчим музеєм. Заклад тісно співпрацює з Полтавським обласним краєзнавчим музеєм (науковий керівник В.О.Мокляк),  Державним архівом та архівом УСБУ в Полтавській області. При оформленні експозицій використовуються   матеріали й документи Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. П'ять відділів музею розташовано в кімнатах, придатних для зберігання й експонування музейних предметів загальною площею 320 м2. При музеї функціонують центри: історичний, краєзнавчий, народознавчий, природничий. Вони поділяються на сектори: пошуковий, дослідницький, науковий, просвітницький, пропагандистський.

Відділи: «Історія рідної школи»                    « Його ім’я носить наша школа»

                «Кімната Бойової слави»                  «Дзвони народної пам’яті»

                 «Народознавча світлиця»                 «Захисників Вітчизни»

                 «Із сивої давнини»

Згідно тематико-експозиційного плану  робота музею спрямована на: удосконалення навчально-виховного процесу; розширення й поглиблення загальноосвітньої підготовки учнівської молоді засобами позакласної і позашкільної роботи; формування у підростаючого покоління розуміння нерозривного взаємозв’язку  минулого,  сучасного і майбутнього України; участь у формуванні,  збереженні і раціональному використанні музейного фонду; вивчення, охорону  й пропаганду пам’яток історії, культури і природи рідного краю; проведення культурно-освітньої роботи серед учнівської молоді та інших верств населення.
 

На базі музею діють краєзнавчіо-пошукові загони (групи):

 

«Пам’ять» (керівник С.І.Мисник),

 

«Берегиня» (керівники   В.Г.Сичова, Л.В.Гроза),

 

«Патріот» (керівники Т.В.Десятник, О.В.Андреєва),

 

«Пагін» (керівники В.Б.Сліпич, М.Г.Нечипоренко).

 
У своїй діяльності  музей керується Законом України «Про музей та музейну справу», постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2000 року     № 1147 «Про затвердження  Положення про Музейний фонд України», Міністерства культури і Міністерства освіти України з питань діяльності музеїв, Положенням про музей при навчальному закладі, який перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України.
 
Облік і збереження музейного фонду проводиться відповідно до Положення про Музейний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2000 року № 1147. Зібраний матеріал складає фонди музею і обліковується в інвентарній книзі, скріплений печаткою і завірений директором школи.  Фонди музею поділяються на основні (оригінальні пам’ятки історії, культури та природи) і допоміжні (схеми, діаграми, макети). Музей працює згідно  з планом роботи, який складається радою музею на рік. Працівники ведуть книгу обліку відвідувачів і проведених екскурсій, масових заходів, навчальних занять,прийому та видачі експонатів, книгу відгуків про музей, інвентарну книгу. Записи якісні, повністю характеризують кожен експонат, зроблена шифровка, маркування експонатів.
За вагомий внесок у справу виховання учнівської та студентської молоді, примноження надбань національної культури, збереження історичної спадщини українського народу та музейного фонду України, пропаганди пам’яток  історії, культури і природи історико-краєзнавчому музею школи присвоєно звання «Зразковий музей» (наказ від 25.07.2008 №  687), та наказ МОН України про підтвердження звання «Зразковий музей» 22.01.2012 № 213
 
 

 

 

Історія рідної школи

Експозиції:

 

1. Освіта краю в ХІХ-ХХ ст.

 

У ній висвітлено історію школи від часу заснування (1860 р.) до сьогодення: архівні документи про заснування та функціонування закладів у селах Калайдинці, Хитці, Халепці, Клепачі, шляхи реорганізації шкільних приміщень; основні документи про закінчення церковно-приходських шкіл  1912, 1916 років, початкової школи 1918року, семирічки 1939,1952 років, похвальні листи.

s

 

2. Сіячі знань.

 

Здавна славний своїми традиціями та здобутками педагогічний колектив. Не одне покоління жителів нашого села із вдячністю згадує учителів, що посіяли в дитячих серцях зерна знань, доброти і небайдужості до чужого горя.

 

Відділ містить  фото педагогічного складу шкіл у різні часи існування. Особливою гордістю школи є її випускники, які все життя присвятили навчальному закладу. У кімнаті зберігаються  особисті речі та документи Синенка Василя Яковича, диплом про закінчення Лубенського вчительського інституту Костюк Марії Федорівни, посвідчення “Заслужений учитель УРСР” Чепалди Валентини Михайлівни, студентський  квиток Долі Інни Михайлівни, автобіографія Іващенка Семена Андрійовича, трудова книжка Стеценко Мотрі Никонорівни, почесні грамоти.

 

З 1910 року школу очолювали Назаренко Андрій Якович, Марков Олексій Андріянович, Гетьман Панас Макарович, Мисник Петро Григорович, Придушко Григорій Арестович, Синенко Василь Якович, Дзюба Валентин Федорович, Коновальчук Іван Петрович, Семенець Яків Данилович, Батієвський Павло Іванович, Донець Олексій Федотович, Довбиш Григорій Миколайович, Ґава Василь Олексійович, Мисник Сергій Іванович.

 

3. Із рідного гнізда в незвідані світи.

 

s12010/2011 навчальний рік — ювілейний.  50-й випуск вилетить із рідного гнізда у світ. За шкільним літописом, починаючи з 1961 року, навчальний заклад закінчили  1308 випускників.

 

На стендах розміщено унікальні  фото випускників семирічки, восьмирічки 30– 50 років, а починаючи з 1961 року  світлини всіх випусків.

 
 

4. Вони закінчили школу із золотою та срібною медалями.

 

За зразкове навчання і поведінку, наполегливість нагороджені s2золотими медалями Дрига Андрій Пилипович (1961 р.), Мартюк Микола Никифорович (1961 р.), Сененко Ніна Григорівна (1967 р.), Курило Ганна Іванівна (1972 р.), Проценко Ганна Іванівна (1973 р.), Рудченко Ганна Іванівна (1973 р), Рудь Микола Олексійович (1975 р), Доля  Олег Васильович (1978 р.), Баран   Ольга   Василівна (1978 р.,), Копань Аліна Олексіївна (1980 р.), Кот Лідія Павлівна (1980 р.), Мартюк Антоніна Іванівна (1981 р.), Мисник Наталія Григорівна (1984 р.), Різуненко Тетяна Миколаївна (1988 р.), Синенко Валентина  Григорівна (1993р.), Шульга Валентина Миколаївна (1993 р.), Проценко Наталія Іванівна (1994 р.), Прядко Людмила Миколаївна (1995 Р). Ґава Галина Василівна (1997р.), Білик Вікторія Олексіївна (1999 р.), Скребець Тетяна Василівна (1999 р.)., Білик Наталія Олексіївна (2002 р.), Лябах Світлана Вікторівна (2002 р.), Нечипоренко Олександр Миколайович (2002 р.), Мисник Зоя Володимирівна (2003 р.), Гулак Андрій Олексійович (2005 р.), Яременко Андрій Миколайович (2005), Доля Ірина Олегівна (2006 р.), Мисник Марина Сергіївна (2006 р.), Золотоверх Катерина  Володимирівна  (2006 р.), Діденко Олена   Василівна      (2006 р.),  Михайленко Дмитро   Сергійович   (2006 р.), Ігнатьєва Яна Володимирівна (2006 р.).,  Рудь Аліна Миколаївна (2007 р.), Даниленко Оксана Миколаївна (2007 р.), Андреєва Ірина Григорівна (2008 р.), Глушко Тетяна Григорівна (2008 р.), Проценко Вікторія Володимирівна (2008 р.), Слинько Наталія Михайлівна (2008 р.), Крутій В'ячеслав Сергійович (20010 р.), Проценко Катерина Володимирівна (2010 р.), Десятник Павло Станіславович (2011 р.), Доля Ігор Олегович (2012 р.), Щербак Марина Іванівна (2012 р.), Щербань Катерина Сергіївна (2012), Мисник Наталія Сергіївна (2013 р.), Крутій Марина Сергіївна (2013 р.), Яременко Олександр Миколайович (2013 р.), Бихкало Ганна Романівна (2014 р.), Криворотько Олена Анатоліївна (2014 р.), Мартюк Камілла Олександрівна (2014 р.), Рябенко Тетяна Анатоліївна (2014 р.).

 

 

Срібними медалями нагороджені Негієвич Петро Михайлович (1961 р.), Мартюк Василь Миколайович(1961р.), Золотоверх Михайло Васильович (1965 р), Синенко Надія Василівна (1966 р.), Симоненко Ганна Володимирівна (1967 р.), Симоненко Тетяна Василівна (1988 р.), Мартюк Оксана Борисівна (1995 р.), Голеня Олександр Іванович (1996 р.), Береснева Марина Сергіївна (1999 р), Дементова Людмила Федорівна (2003), Андреєва Марина Григорівна (2004р.),  Нечипоренко    Володимир  Миколайович  (2004р.), Десятник Олександр Станіславович (2015 р.).

 

 

5. Символіка школи. (Див. відповідну сторінку тут)s3

 

6. Барви шкільного життя.

 

Відділ містить матеріали про етапи становлення, функціонування  жовтеняцької, піонерської, комсомольської організацій, їх атрибути. Світлини  відтворюють незабутні моменти трудової, художньої, спортивної діяльності,  позакласної та позашкільної роботи.s4

7. Від Першої Пречистої 1992 — до святого Миколая 2001.

 

Розділ містить інформацію про етапи будівництва школи.

8. Спортивне життя школи.

9.   Нам допомагають.

s6

s8

s7

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10. Ними гордиться школа. (Див. відповідну сторінку тут)

11. Шкільні традиції.

_11 вересня. Золоті і багряні листочки, які вже з’явилися подекуди на деревах, згукують галасливу дітвору на шкільне подвір’я. малиновий спів шкільного дзвоника, хвилювання першокласників, щемлива тривога в серцях випускників поєдналися в святі 1 Вересня.

 

_2День села. Традиційно під таким гаслом наприкінці вересня односельці святкують День села. Мов ластівки до своїх домівок з’їжджаються колишні випускники рідної школи, нині поважні і шановні уродженці села, доля яких розкидала по Україні і за її межами, місцеві народні умільці, аматори слова та пісні.

 

_3День учителя. У першу неділю жовтня у найпрекраснішу пору, коли шелестить падолистом осінь, у стінах школи проходить дійство – День учителя. Слова вітання, ніжну музику, жарти дарують школярі своїм учителям.

 

_4День народження школи. 19 грудня Святий Миколай подарував калайдинчанам прекрасну красуню – будівлю, школу радості. І тому жителі шкільної країни святкують цього дня день народження. Концертна програма межується з виступами шанованих гостей, випускників, учителів закладу. Серця дорослих та дітей переповнені радісними емоціями, бо немає нічого кращого, ніж дарувати радість людям.

 

_5Новий рік. І діти, і дорослі з нетерпінням чекають Новий рік, святкова карнавальна віхола підхопить і понесе у світ дитинства, туди, де здійснюються мрії й бажання. Перевтілитись в образ казкового героя, відчути себе чарівником мають нагоду школярі під час святкового бал-маскараду

 

_6День України. «На світі є багато чудових країн за далекими морями, за синіми океанами. Але для кожного з нас немає ріднішої  за Батьківщину». В стінах  нашої школи відбувається дійство присвячене рідній Україні. Вчителі та учні одягають вишиванки, засвідчивши свою українську сутність. Демонструють майстер класи умільці народних промислів, проводяться конкурси української інсценізованої жартівливої пісні, на кращий костюм, ярмарка - продаж

 

_78 Березня.Традиційно найкращою, найрадіснішого свята, 8 Березня, школярі вітають своїх мам, бабусь, сестричок, однокласниць. Святковий концерт, листівки, квіти, щирі посмішки не забути ніколи.

 

_8Вшанування воїнів афганців, учасників ліквідації наслідків вибуху на АЕС. Чорнобиль. Це слово ніколи не матиме минулого. Воно не перестане боліти у серцях українців, а найбільше – ліквідаторів аварії на ЧАЕС та їхніх сімей. Завжди пам’ятатимуть ці чорні квітневі дні наші односельці , а ми шануватимемо їхню мужність й зробимо все, щоб зберегти найдорожче – нашу рідну землю, гідність і людяність.

 

Рисунок1                                                                             Зустрічі з воїнами АТО. Ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України. 

 

 
 
 
 

_9День Примирення. Щороку, 8 травня, учні йдуть до братської могили де похований генерал-майор Ф.Д.Рубцов і невідомі солдати, щоб вшанувати живих ветеранів і згадати загиблих.

 

_10Зустрічі з майстрами мистецтв — сестрами Максимовичі (США), О.Василенком, Г.Булахом, О.Морозом, М.Шевченком, М.Лукївим, О.Печорою,Н.Баклай,   Н.Шаварською.

 

 

_11

 

Останній дзвінок

 

Традиційний останній дзвінок лунає від учня 11 класу  та учениці 1 класу.

 

_12Випускний вечір

     Уся шкільна громада випроводжає своїх випускників у самостійне доросле життя.

 

 

 


 Його ім'я носить наша школа. (Див. відповідну сторінку тут)

 

Кімната містить відомості, про генерал-майора  Ф.Д.Рубцова, який захищав нашу Вітчизну від німецько – фашистських загарбників і загинув смертю хоробрих у с. Калайдинцях у вересні 1941 р.

 

У експозиціях «Як гартувалася сталь», «У полум’ї громадянської війни», «У снігах Фінляндії»  та «Заради миру, щастя і життя» розміщені матеріали про дитинство, юність Ф.Д.Рубцова, його участь у громадській, фінляндській  та Великій вітчизняній війнах, карта бойових дій 66 стрілкового корпусу 21 армії з 26.06.1941 р. по 18.09.1941 р., фотографії Ф.Д.Рубцова, його родини бойових побратимів.

R01 R02

 

Відділ « Минає час, а пам’ять не згасає» та « Герої з нами назавжди» містить фото і матеріали вшанування пам’яті про Ф.Д.Рубцова та воїнів, які полягли захищаючи с Калайдинці. В експозиціях кімнати містяться документи та листи із особистого архіву сім’ї Рубцових, надані дочкою  і внучками Федора Дмитровича.

_13

Онучка Ф.Д.Рубцова Тетяна під час

святкування дня Перемоги (2011 р.)

 

 


Кімната Бойової Слави

 

Ідучи назустріч 60-тій річниці Перемоги радянського народу у ІІ світовій війні війні, пошуковий загін «Пам’ять»  виступив з ініціативою «Ми повинні свято берегти пам’ять про історичне минуле» зібрати матеріал про своїх односельчан – жителів Калайдинцівської сільської ради учасників війни. Ідею гуртківців підтримав педагогічний та учнівський колективи. Виконком сільської ради  підключив до цієї роботи депутатів сіл, активістів, працівників культосвітніх установ. Через засоби масової інформації , місцеве радіомовлення звернувся до населення всіляко посприяти у даному питанні. Жителі сіл збирали кошти на оформлення кімнати. За лічені місяці була зібрана значна кількість інформації, фотографій, документів. Учителі школи Мисник С.І., Нечипоренко М.Г., Голубенко Л.І., Сичова В.Г.  опрацювали значну кількість архівних матеріалів в ДАПО м. Полтави. в архіві м. Лубни. Методичну і практичну допомогу нам надав науковий керівник Полтавського краєзнавчого музею В.В.Мокляк, директор Лубенського краєзнавчого музею Т.М.Дяченко. Немало зусиль до створення експозицій доклали О.М.Сушко, П.Д.Підтоптаний, Л.М.Слинько, А.В.Криворотько.

 

У надзвичайно короткий час виконали ескіз, а потім і оформлення кімнати  художники-оформлювачі В.В.Юр’євич  і С.М.Чук. Вони  продумали все до найменших дрібниць. Правда у зборі фотографій односельчан загиблих у роки війни було одне ускладнення – фотографії були вже раніше зібрані в музейну кімнату, яка в свій час була безжально знищена. І тут значну допомогу надав фотограф О.П.Пашнін, який зумів від реставрувати значну кількість фотографій. 9 Травня  2005 року в урочистій обстановці за участю ветерані, солдатських вдів, остарбайтерів, дітей війни, учнів школи, представників районної і місцевої влади було відкрито кімнату Бойової Слави1_0.

 

Зараз в музеї налічується більше 1400 експонатів (всього зібрано понад     2000), розміщених у хронологічній послідовності. У залі знаходиться 10 експозицій, кожна з яких – не просто розповідь  про війну, а болюча сторінка, пережита нашими людьми в часи лихоліття.

 

Перша експозиція -  «Напередодні» розповідає про хід колгоспного будівництва, досягнення господарств за матеріалами періодичної преси та містить фотографії перших голів колгоспу у навколишніх селах та передовиків сільського виробництва документи про 78 односельців репресованих у 1937-1939 рр. про успіхи у формуванні нової людини, участь односельчан  у військових конфліктах на о.Хасан, р.Халхін Тол, у радянсько-фінляндській війні.

 

1_1Випробування вогнем. Експозиція містить матеріали про те, як зустріли односельчани звістку про вторгнення ворога, про запровадження військового стану в нашому краю, участь односельчан у спорудженні оборонних укріплень мобілізацію лубенчан у 151 –у стрілецьку дивізію і  втрату в тяжких боях 80 %  їх особового складу.

 

Трагедія відступу. Оборона столиці України – Києва, яка тривала з 11 липня по 21 вересня 1941 р. займала особливе місце в історії ІІ світової війни. Коли 12 вересня два потужних танкових групування генералів Тудеріяна і Клейста з’єдналися у Лохвиці стало зрозуміло, що у пастці опинилися війська Південно-Західного фронту. Трагедія оточення і знищення наближалися щохвилинно. 13 вересня  велися уже бої на околицях м. Лубни, в якому знаходилися знекровлені боями служби 94 – го прикордонного  полку. Останній бій був особливо жорстоким. У братських могилах  у Круглику поховано 58 воїнів, на Василенковому полі – 26, у Вільшанці – 19. Оборонні бої велися на околиці наших сіл Клепачі і Хитці. Юні слідопити знайшли у районі лісництва (Олександрівка) колодязь про який ходять легенди. Жителі сіл Новаки, Круглик, Клепачі розповідають, що коли у прикордонників були вичерпані всі можливості для опору – вони стали відступати. Біля колодязя групу воїнів оточили ворожі автоматники. Не бажаючи здаватися ворогу, воїни відходили до колодязя, робили останні постріли по фашистам і з зброєю кидалися вниз. Ще декілька днів з нього було чути стогін воїнів. У травні 1975 року напередодні 30 річчя Перемоги біля колодязя було споруджено Курган Слави на меморіальній плиті надпис:

 Остановись, товарищ, друг и брат!
Здесь вечным сном воины-герои спят
Почти их память, сердцем отзовись,
Могиле братской поклонись»
 

1_2До Кургану веде каштанова алея на початку її – гранітна стела з написом «Воинам 94 – го погранполка, павшим  смертью храбрых в 1941 году. Вечная слава».

 

У благоустрої території та висадці алеї приймали активну участь  учні школи, за що були нагороджені грамотою товариства охорони пам’яток.

 

  

Під час святкування 40 річчя визволення Лубенщини від німецьких нацистів нашому пошуковому загону вдалося у с.Вільшанка зустрітися з ветеранами 94 прикордонного полку.  Серед воїнів були учасники оборони міста Лубни, почесні громадяни М.Т. Паджев і К.М.Кузенков.М.Т. Паджев  подарував пошуковцям свою книгу «Через всю войну » - про бойовий шлях 94 прикордонного полку, К.М.Кузенков описав трагічні події червня – вересня 1941 року. Зараз ці безцінні експонати знаходяться в основновних фондах музею.

 

1_3Відсутність авіації, пального для танків і автомобілів, підтримки артилерії, звичайного озброєння перетворювало воїнів чотирьох радянських армій у живі мішені для ворога. Гинули тисячі бійців і командирів Червоної Армії, густо встеляючи поля Полтавщини своїми трупами на території Калайдинцівської сільської ради у вересні 1941 року загинуло 60 радянських воїнів, з них відомі лише 3 імена, решта – 57 невідомих, тіла яких покояться у братських могилах:У с. Халепці – 18 невідомих воїнів, с. Хитці – 17 невідомих і лише 1 відомий Аксендер Олександр Олександрович, 1912 р.н., с. Лушники – 8 невідомих,с. Калайдинці – 14 невідомих і генерал-майор Ф.Д.Рубцов, с. Клепачі – 1 воїн Ходжаєв Тома    1916 р.

 

Окупаційний режим в Україні – геноцид народу розповідається про новий порядок, який установили нацисти на Полтавщині, який здійснювався згідно з планом «Ост». Розділ містить – ксерокопії окупаційних газет Полтави – «Голос Полтавщини», «Нова Україна», Лубен -  «Лубенський вісник», «Рідне слово» які містять фото перебування німецьких військ на Україні, про організацію виробництва в десятихатках сіл Калайдинці, Клепачі, Хитці, Халепці, обнародує трагічні сторінки насильної колективізації, голоду 1932-1933 рр. масових репресій, святкування  шевченківських свят на Лубенщині; список активістів наших сіл, розстріляних, в роки окупації (51 чоловік) в урочищі Рибки; ксерокопії газет про прагнення окупантів збудувати під Лубнами  для свого фюрера «Ейхенгейм» (дубовий будинок); списки і фото земляків, які утримувалися у таборах для військовополонених у Лубнах, Хорольській ямі, Запоріжжі, раціон харчування полонених.

 

Наступний розділ – «Остарбайтери» містить фото земляків, насильно вивезених в Німеччину, ксерокопії окупаційних газет із закликами їхати до Німеччини і перепусток листів, надісланих східними робітниками в різні села; ксерокопії фільтраційних справ остарбайтерів.

1_4 1_5

 

 

 

1_6«Докорінний перелом». У розділі знаходяться пожовклі фронтові листи очевидців тих подій, акти нанесених збитків  німецькими загарбниками селянам  в роки окупації. «У серці народу вічно і поіменно». Смерч війни двічі пройшовся по нашій землі – в сумний час відступу та в період переможної ходи визволення. З полів ІІ світової війни  до рідної домівки не повернулося  наших  483 земляків в т.ч. с.Калайдинці 163, Хитці 140, Клепачі 71, Халепці 71, Лушники 38. Чорними круками долітали  до знедолених українських сімей вісники смерті – «похоронки». Народна пам’ять навічно закарбувала імена тих, хто поліг  в ім’я Перемоги. У даному розділі знаходяться фотографії загиблих односельчан, «похоронки», зброя, каски, особисті речі

 «Трагічне відлуння подвигу». Одна з найбільших трагедій війни – доля тих, хто пропав безвісти або пройшов ворожий полон, тих, хто не по  своїй волі перебував на тимчасово окупованій ворогом   території. Люди, які  насильно  були  вивезені до Німеччини, проходили перевірку спец підрозділами у фільтраційних таборах. Жінки, на долю яких випала надзвичайно тяжка ноша оплакувати загиблих чоловіків, працювати на межі людських зусиль від зорі до зорі, виховувати дітей, присвячується даний розділ.
 

1_7«Наша біль, наша пам’ять». Подвиги, здійснені нашими воїнами, зробили їх героями, а всенародна пам’ять  - безсмертними. Розділ містить фотодокументи про відкриття пам’ятника в с.Калайдинці, про вшанування загиблих і відзначення Дня Примирення, значну військово-патріотичну і пошукову роботу в школі. Народ, осяяний історичною пам’яттю - нездоланний. Ми мусимо знати і не забувати ціну війни і перемоги. «Шляхом перемоги». Так називається розділ музею, який розповідає про переможців війни, про тих односельчан, хто у жорстокому двобої відстояв рідну землю, дожив до травня 1945-го, про ветеранів. Бачимо тут пожовклі фронтові газети, подяки Верховного командування, експонуються також особисті речі наших земляків. Після звільнення українських земель від окупантів, населення демонструвало приклади масового трудового героїзму, віддавали в фонд оборони все найцінніше, грошові заощадження для перемоги над ненависним ворогом. Про все це ми дізнаємося зі сторінок газети «Червона Лубенщина».

 


 

Дзвони народної пам'яті

1_8У ХХ столітті Україна пережила три голодомори - усі за роки радянської влади; основною їх причиною була аграрна політика партійного керівництва. Колективізація і голодомор 1929-1933 років - це чи не найжахливіша соціальна катастрофа ХХ століття. То була справжня війна радянського режиму проти власного народу, відлуння якої чутно і дотепер. Педагогічний та учнівський колективи зробили все можливе по вшануванню пам'яті жертв голодомору.

 

1_9У 90-х роках ХХ ст. громадські активісти складали списки невинних жертв штучного голодомору 1932-1933рр. За даними Калайдинцівської сільської ради померло від голоду в с. Калайдинці1—145, Хитці —846, Халепці — 372, Клепачі — 48, Лушники — 20 жителів. У 1993р. На сільському кладовищі було відкрито пам'ятний знак жертвам голодомору.

 

1_10Протягом 2006-2008 років членами пошукової групи «Пам’ять» було зібрано близько 100 письмових свідчень очевидців Голодомору 1932-1933 років, 28 відеозаписів їх розповідей, встановлено та уточнено 652 прізвища загиблих односельців.

 

У рамках проведення Всеукраїнської акції «Запали свічу пам’яті» учні Калайдинцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів зібрали матеріал свідчення очевидців 1_11голодомору, встановили прізвища невинно убієнних, розшукали місця їх масового поховання, доглянули за могилами жертв тоталітарної системи та провели виховний захід, на який запросили людей, що пережили лихоліття, сільського голову та священика Свято - Андріївської  церкви протоієрея  отця Димитрія

 

Пошуковий загін Калайдинцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів звернувся до виконкому сільської ради із клопотанням про встановлення пам’ятних знаків на кладовищах сіл 1_12Калайдинцівської сільської ради масових поховань від голоду у 30- роки.

 

 28 серпня 2008 року  відбулося урочисте відкриття пам’ятних знаків у селах Клепачі, Халепці: у присутності свідків голодомору, сільського голови Скребець Н.Г., учнів школи, присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять про невинно убієнних.

 

 Провели чисельні зустрічі зі своїми односельцями, які пережили трагедію 1_13голодомору, їх спогади, фотографії, відеоматеріали зібрані в історико-краєзнавчому музеї при Калайдинцівській ЗОШ І-ІІІ ступенів.  Створено рукописну “Книгу пам'яті” та “Книгу скорбот”

 

До роботи пошукового загону «Пам’ять» залучилися всі учні школи, які зібрали свідчення про голодомор 32-33 рр. у своїх родинах та розповіли про них. Сльози на очах людей, що пережили голодомор, так і здивування у їхніх онуків і правнуків. Усі 1_14присутні запалили свічку пам’яті, яка не дасть нам забути про голодомор, щоб не допустити його повторення.

 

 Традиційно в листопаді проходять дні вшанування пам’яті  жертв голодомору .

 

 Пошукові роботи переростають у наукові. На секції історичного краєзнавства Полтавського територіального МАН України 2008р. перше місце посіла Проценко Вікторія учениця Калайдинцівської ЗОШ І - ІІІс т.

 

1_15Кращі пошуківці Проценко Катерина, Демура Тетяна брали участь у обласній історико– краєзнавчій конференції присвяченій 75-ти річчю трагедії Голодомору в Україні.

 

Членами пошукового загону « Пам’ять» під керівництвом Мисника С.І. опрацьовано 78 справ репресованих та реабілітованих громадян Калайдинцівської сільської ради в архіві УСБУ в Полтавській області, проведено дослідження архівних матеріалів  у державному архіві Полтавської області, опрацьовано друковані інформаційні джерела у Республіканській 1_16бібліотеці імені В.І. Вернадського, бібліотеці Київського Національного університету імені Т.Г.Шевченка.

 

За підсумками проведеної роботи та на основі зібраних матеріалів 27 вересня 2008 року в історико – краєзнавчому музеї Калайдинцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів за широкої участі громадськості, жителів села, членів пошукових загонів, учнів школи, керівників органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування було відкрито та презентовано окрему музейну кімнату, присвячену періоду колективізації та Голодомору 1932-1933 років.

1_17 1_181_19

 
 

Експозиції:

 

«Напередодні  «великого перелому» містить фото заможних родин, що жили на початку 20 ст., найкращого в окрузі церковно - приходського хору, списки осіб, що проживали у с. Калайдинцях і були позбавлені виборчого права у 20 р. ХХ ст..

 

1_20“Курс на примусову колективізацію” містить матеріали архівів, періодичної преси, документи, фото, що свідчать про початок примусової колективізації.

 

 «Ліквідація куркульства як класу» містить списки осіб, які підлягали розкуркуленню їх фотографії, характеристики та матеріали справ із архівів СБУ,  фотографії односельців, що були занесені органами ДПІ до неіснуючої народно-революційної соціалістичної партії та фото садиб так званих куркулів.  «Хлібозаготівельна компанія 32-33 рр.» розміщено список 17 господарств, які були розкуркулені, фотографії їх господарств, матеріали періодичної місцевої преси 30-х років.

 

1_21«Непрощенний злочин» містить список прізвищ осіб, що померли голодною смертю у 32-33 рр., встановлений пошуковою групою. Ця  експозиція містить також фотографії керівників комуністичної держави, їх вислови про примусову колективізацію, а також матеріали періодичної преси 30-х років про хід колективізації.

 

«Очевидці свідчать» містить фотографії та фрагменти розповідей жителів Калайдинцівської сільської ради, які пережили голодомор або пам’ятають про нього з розповідей рідних.

 

 «Поруйновані храми  - знищена духовність» містить фотографії зруйнованих храмів по селах Клепачі, Калайдинці, Хитці і Халепці, фото сімей священиків та характеристики на них, одержані із архівів  СБУ.

 

1_22«Повернута із забуття» містить матеріали про  життєвий і творчий шлях письменниці Ганни Орлівни, уродженки с. Калайдинці,  яка була репресована у 20 р. ХХ століття.

 

 «Від плуга і сохи – у вороги народу» містить документи архівів СБУ; періодичної преси про 78 односельців, що були репресовані на початку 30-х років у період колективізації .

 

«Викоренити ворогів – зміцнити колгоспи» містить документи архівів  СБУ про репресованих у 37-39 рр. ХХ століття.

 

«Жити стало краще,  жити стало веселіше» розповідає про хід колгоспного будівництва , досягнення господарств ( за матеріалами місцевої преси та містить фотографії перших голів колгоспів у навколишніх селах та передовиків сільськогосподарського виробництва.

 

1_23«Пам’ять не гине – пам’ять жива» містить матеріали, що засвідчують увіковічнення  пам’яті про невинно убієнних: фото могил поодиноких захоронень померлих від голоду у 30-тих роках ;  меморіальних пам’ятників жертвам голодомору  та порівняльну діаграму кількості померлих від голоду у 30-ті роки та загиблих у роки з фашистами по селах Калайдинцівської сільської ради

 

 

 

 


Народознавство

У час відродження духовності, повернення до народних витоків, ми поступово прямуємо до пізнання самих себе, історії свого народу. Повертаємося обличчям до коріння нашої нації, традицій, бо знаємо, що «без коріння нічого не росте, без коріння гине все живе».

 

Щасливі ми, що народилися в Україні. Тут живуть наші батьки, діди, прадіди, тут корінь українського народу. Знати свій народ – це знати його минуле, берегти сучасне для майбутніх поколінь, мамину пісню, яка посіяла в наші душі зернята добра, не забувати батьківської хати, стежини до школи, від якої ми йдемо у широкий світ, знати бабусину вишиванку, забуту і розтоптану жорстоким часом, ремесла славного українського народу, знати своїх земляків, про яких давно забули, свої корені та думати про те, без чого не мислиться жоден народ: його звичаї, традиції, обряди, пам’ять про минуле.

      «На світі є багато чудових країн за далекими морями, за синіми океанами, але для кожного з нас немає ріднішої  за Батьківщину». В цьому твердо переконані учнівський та педагогічний колективи Калайдинцівської ЗОШ І-ІІІ ступенів імені генерал-майора Ф.Д.Рубцова.

      Щорічно в стінах  навчального закладу відбувається дійство, присвячене рідній Україні. Зранку школа виграє всіма барвами веселки – вчителі та учні одягають вишиванки, засвідчуючи свою українську сутність.  Нескінченний потік позитивних емоцій дарує усім присутнім ярмарок українських страв, в якому беруть участь учні 1-11 класів.

  Шанують, підтримують калайдинчани народних умільців свого краю. Цього дня до навчального закладу запрошуються майстри народних промислів. Умільці не лише показують готові  вироби, а й демонструють процес їх виготовлення.
     Із цікавістю спостерігають діти, як Г.Ф.Різуненко плете кошики, Д.Д.Різуненко в’яже віники, Н.Г.Євдашко вишиває, В.Д.Панченко створює картини із природного матеріалу, а О.І.Брусова розмальовує писанки.

Продовжує дійство святковий концерт: вир декламації, танців, співу, вистав. Складовою частиною є конкурс української народної інсценізованої жартівливої пісні.

Батьки також беруть активну участь майстерною акторською грою,  виступами вокального співу, іскрометним гумором, чарівним виконанням віршів .

Завершується дійство відзначенням найкращих.Згасають вогні в святковому залі, відлунали співи, стихли дитячі голоси, вгамувались емоції, але залишається відчуття задоволення, що ми, не дивлячись ні на що, любимо свою землю, пісню, мову, горнемось до тебе, Україно!

  «Народознавча світлиця»

 

     «Хто не шанує рідний край – той серцем немічний каліка», - пророкував великий Кобзар Тарас Шевченко, бо справжня синівська любов до України розпочинається з любові до рідного краю, знання його історії, співучої мови його славетного народу, стежини до батьківської хати.

 

     На подвір'ї українського селянина, як правило, розміщувався цілий комплекс житлових та господарських споруд, які забезпечували всі потреби родини протягом року. Подвір'я українського господаря неможливо уявити без огорожі, яка служить перешкодою для диких звірів або чужої худоби. Без неї жив тільки недбалий, ледачий селянин, якого вважали пропащим. За давніх язичницьких часів огорожа виконувала насамперед роль магічного оберега — це було замкнуте коло, куди не могла проникнути нечиста сила. Тому в деяких регіонах і досі зберігся звичай не тримати довго відчиненими ворота чи хвіртку, а зачиняти їх швидко, як тільки увійдеш чи в'їдеш у двір.  На подвір'ї, крім хати, були різні господарські споруди: клуня, комора, хлів, стайня, саж, курник, оберіг.

 

     Клуня, або стодола, використовувалась як будівля для обмолоту, сушіння снопів, зберігання жита, пшениці, ячменю, соломи. Колись була потреба мати в стодолі свій тік, на якому молотили снопи.

 

     Майже по всій Україні неодмінною господарською спорудою залишалася комора. З коморою пов'язано чимало народних повір'їв та звичаїв. Будувалися комори найчастіше разом з хатою.  В коморі не тільки зберігалося зерно та різні харчові припаси, в деяких місцевостях тут були цілі склади полотна, одяг, взуття та інші речі господарського призначення.
         На подвір'ї має бути колодязь або криниця. Часто криниця була одна на цілу вулицю або околицю, сюди сходилися всі стежки, тут люди спілкувалися, отримували всю інформацію про життя села. Слово криниця за давніх часів означало «джерело».  Поряд із землеробством, скотарством українці здавна займалися різноманітними ремеслами й промислами.

 

 У нашій місцевості поширеними були такі ремесла, як ткацтво, вишивання, бондарство, рогозоплетіння, бджільництво, ложкарство, стельмаство, столярство, теслярство.

     Ткацтво – це одне з найдавніших ремесел, яке виникло в сиву давнину і слугувало для виготовлення тканин, ряден і килимів. Сировиною для ткацтва були льон, коноплі і вовна. Нитки виготовляли на прядці, а полотно, рядна і килими – на ткацькому верстаті. У нашій музейній кімнаті знаходиться верстат, подарований жителем села Хитці Чевердою Олексієм Дмитровичем.

     Найулюбленішим заняттям жінок, особливо в зимовий час, було вишивання. Саме воно є не лише майстерним творінням золотих жіночих рук, а й скарбницею вірувань, звичаїв і обрядів, вираженням духовності українців. Вони в повсякденній тяжкій праці не загубили відчуття естетичного смаку і прикрашали вишивкою не лише одяг, а й предмети домашнього вжитку.

 Серед чоловічих промислів поширеним було бондарство. Бондарі виготовляли бочки, діжки, барила, відра. Найвідомішим у нашій місцевості був Лук’янець Василь Васильович.

     У довколишніх селах Халепцях, Лушниках і Хитцях, які розкинулися по берегах Удаю, було поширене рогозоплетіння. Виготовлення кошиків, корзинок, капелюхів, килимків, лаптів протягом кількох століть було джерелом матеріального доходу.

     У кожній оселі неможливо обійтися без віника, який і нині виготовляють із сорго.

    Одним із найдавніших занять українців було і є бджільництво. Мед і віск служили продуктом харчування, а також цінною лікувальною сировиною. Бджільництво пройшло складний етап розвитку: від дикого (земляного) до бортного, а пізніше – вуликового.

    

Праця біля бджіл завжди вимагала великого досвіду, вміння. Тому пасічниками найчастіше були врівноважені люди, поважані на селі особи. Славився наш край і ложкарями. Тільки в Хитцях у 19 на початку 20 століття їх налічувалося понад 300. Із берези, осики, липи, груші виготовляли ложки, ополоники, миски, які з успіхом продавалися на ярмарках. 

Хатнє начиння: лави, ослони, скрині, а також  веретена, прядки, верстаки, рами, двері виготовляли столяри, а вози, сани, колеса – стельмахи. Ці ремесла також були поширені  в нашому та довколишніх селах.

     Ми, українці, мусимо зберегти народні традиції, вироблені впродовж тисячоліть, щоб не втратити потягу до краси, досконалості. Народні вироби зберігають енергію нації і залишаються невичерпним джерелом, яке живить серця і душі людей.

     Типова українська хата – то одноповерхова будівля з солом’яним дахом, білими стінами та вікнами зі ставнями. Стіни хати ретельно обмазували глиною та білили. Часто стіни фарбували у різні символічні кольори та розмальовували. Так вони й стояли, наче чепурне біленьке диво між деревами, обсаджені соняшниками та калиною.

Головним елементом інтер’єру української хати була піч: годувальниця, нагрівальниця, лікувальниця, а ще й розважальниця. Вона мала священне значення для господаря. Тому її розмальовували візерунками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихе діло. Піч – «берегиня родинного вогнища», осередок тепла і духовності.

Таким же священним значенням наділяв наш народ і хатній сволок. Це був символ міцності будови, непорушної єдності сім’ї, міцного здоров’я всіх мешканців цього житла. На ньому вирізали дату спорудження хати, обрядові написи, хрести, які були своєрідними оберегами. Часто малювали голубів, які за багатьма легендами виступають як посередники між Богом і людьми.

У найкраще освітленій  парадній частині хати знаходився покуть. Тут висіли ікони Ісуса Христа та Божої Матері, фотографії батьків, родичів. Покуть був найсвятішим місцем в оселі. Тут проходило майже все життя  людини – від народження і до смерті: перша купіль, хрестини, весілля та багато інших подій. Покуть для селянина був вогнищем духовного очищення, святилищем родовідних звичаїв та обрядів.

Для спання в українських оселях використовувався дерев’яний настил – піл. Вдень він слугував для різних домашніх робіт. Під поликом зберігалися хатні речі. Над ним вішали  жердки для одягу та колиску для дітей, щоб маленька дитина була поруч з батьками. У такій колисці мати гойдала дитину, співаючи їй колискових пісень.                 

     Мисник – дерев’яна полиця для зберігання посуду. Іноді він мав форму шафи, що підвішувалася на стінку. У побут українців дуже рано увійшли різні меблі: стільці, ослони, лави, комоди, шафи, ліжка.

Рушник... Як багато промовляє це слово! Український рушник! На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелися і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя від народження і до смерті.

     Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишиті узорами рушники. Рушник на стіні – давній звичай. Із сивої давнини і до наших часів, у радості і вгорі він ставав частинкою народного буття. Вони служили не лише прикрасою для житла ,а щоб ніяке зло не проникло до хати - вони були оберегами.

 Ці українські обереги пройшли через віки і нині символізують чистоту почуттів, глибину безмежної людської любові. «Хай стелиться вам доля рушниками», - кажуть, бажаючи щастя, добра, злагоди та миру.

         Поріг – символ початку і закінчення хати. За найдавнішими повір’ями саме під порогом перебувають душі померлих предків, які охороняють рід. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вирушаючи у останню путь. В Україні поширене повір’я, якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати. Тому старі люди підмітають від порога в хату, щоб все добре залишилося в хаті. Правилами народного етикету вважалося, що вітаються через поріг лише погано виховані або злі люди. Нічого не можна давати через поріг, бо і сам будеш просити. Розмовляти з сусідом через поріг теж неввічливо: слід або запросити до хати, або самому вийти. Як будували хату, то на щастя під поріг клали підкову.

У дворі – матіола і м’ята, 
І хоч скільки часу не мине, 
Хата біла моя, біла хата, 
Завжди кличеш до себе мене! 


Кімната Захисників Вітчизни

 

Кожен народ, навіть найменший, має свою землю, свій рідний куточок на цій планеті. На ній жили його далекі предки, живе він сам, житимуть його діти та онуки. Це його рідна земля, його Батьківщина.

 

     На долю українського народу випало чимало випробувань, та він зумів вистояти наперекір усім лихоліттям. Так було в роки боротьби проти монголо-татар, часів козаччини, доби Руїни. Найважчі випробування пережив наш народ у ХХ столітті. Це дві світові війни, хвиля революцій, голодомори, репресії. Вони забрали життя мільйонів людей.

 

    Чорнобиль - чорний біль нашої землі. Скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. 26 квітня 1986 року назавжди залишиться в наших серцях вічним болем. 44 жителі Калайдинцівської сільської ради вступили в нерівний бій з невидимим ворогом – радіацією.

 

     Одним із найтяжчих випробувань ХХ століття стала афганська війна, яка тривала 9 років, 1 місяць і 20 днів. Ця експозиція присвячена тим трагічним подіям. Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі, з них  близько триста лубенців. Серед них і дев’ять випускників нашої школи.

 

     Наступна експозиція музейної кімнати присвячена національному й духовному відродженню нашого краю. Розпад Радянського Союзу був неминучий, він обумовив наростання демократичних процесів в Україні. На зламі 80-х -90-х років виникли численні громадські об’єднання і політичні партії. «Народний рух України» відігравав головну роль під час проголошення та утвердження незалежності нашої держави. Злочинні дії влади підняли українців на Гранітну, потім на Помаранчеву революції. Наступний розділ присвячений подіям помаранчевої революції.

У 2013-2014 роках в Україні відбулась надзвичайна подія – народ повстав проти свавілля влади. Дана експозиція висвітлює ці події. Внаслідок злочинного насильства влади проти громадян мирний  протест    перетворився   на   революційний  рух, який призвів до корінних політичних змін, і в першу чергу змін у свідомості українців.  Небесною сотнею назвали героїв-українців, які загинули в Києві на Майдані. Вони гинули за честь, за волю, за право бути народом.

     Наступний розділ присвячений трагічним подіям на Сході України. Героям АТО, нашим землякам, які полягли за мирне майбутнє України в неоголошеній війні на Сході нашої держави присвячується експозиція «Герої не вмирають».

Наступний розділ присвячений людям із добрими і чуйними серцями – волонтерами, які роблять вагомий внесок у захист України.

     Учні нашої школи також ініціювали численні благодійні акції на підтримку захисників України, організовували зустрічі зі справжніми патріотами Батьківщини, приєдналися до проведення акцій «Ліки – замість квітів», «Напиши листа захисникові України», «Подаруй частинку тепла». Школярі підготували для воїнів-учасників АТО невеличкі обереги з побажаннями, малюнки, лікувальні збори чаїв, солодощі. Надали допомогу постраждалим жителям  Авдіївки. Долучилися до всесвітньої акції "22 Push Up Challenge" і підтримали ветеранів та учасників антитерористичних операцій. Виступили з ініціативою по збору коштів в Лубенському районі на придбання книг дітям Мар’їнки.

     Члени рою «Удайські козаки» з гідністю захищають честь району на обласних змаганнях, а також були учасниками Всеукраїнського етапу у Всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»).