Калайдинцівській середній школі присвоєно ім’я генерал-майора Федора Дмитровича Рубцова. У роки Великої Вітчизняної війни він мужньо і самовіданно пліч-о-пліч зі своїми побратимами захищав рідну Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. Росіянин за походженням, поліг смертю хоробрих на українській землі.

Війна… Таке коротке і страшне слово. Скільки горя, сліз, сиріт і вдів приносить вона. І хоча минає 65 річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні, пам’ять  про ті страшні й трагічні події залишається живою. Однією з найбільших трагедій війни є оточення, полонення, знищення 665 тисяч воїнів Південно-західного фронту в урочищі Шумейкове. Вони відступали від Києва  через Пирятин, Чорнухинські болота, села Калайдинцівської сільської ради, городище. 20 вересня  1941 року в урочищі Шумейкове в нерівному бою з переважаючими силами фашистського вермахту загинула група радянських військ в кількості 800 чоловік серед якої були штаб і військова рада Південно-Західного фронту на чолі з командуючим фронтом Героєм Радянського Союзу генерал-полковником М.П.Кирпоносом. До складу  Південно Західного фронту входив і 66 стрілецький корпус, командуючий  якого генерал-майор Федір Дмитрович Рубцов прийняв 18 вересня свій останній бій і загинув як герой у нашому селі Калайдинці.
  Народився Ф. Д. Рубцов у 1896 в с. Кулешеві колишньої Калузької губернії, у бідній селянській сім’ї. Батько – муляр, мати – домогосподарка. Разом із двома старшими братами працював Федір у місцевих поміщиків Аносова та Лисицина, пас коней та корів. З тринадцяти літ залишився напівсиротою – втратив батька. Доводилося тяжко працювати, заробляючи мізерну платню для існування. У 1915 році був призваний на службу в царську армію в 40-й запасний піхотний полк. Через рік отримав звання молодшого унтер-офіцера. Воював на Румунському фронті, був поранений. Після лікування демобілізувався, працював робітником на одному з заводів м. Петрограда. А потім – знову служба, тепер у червоногвардійському загоні командиром взводу, участь у бойових діях Східного та Південного фронтів. Керував батальйоном під Каховкою у боротьбі з Врангелем, форсував Сиваш. Чотири рази поранений. У 1930 році закінчив Військову академію ім.М. І. Фрунзе.

Життя і діяльність Ф. Д. Рубцов тісно пов’язані з Перм’ю. Там він служив командиром гарнізону, пізніше став очолювати дивізію, яка сформувалася на той час у Пермі. Зрілий військовий керівник, він залишив помітний слід у підготовці кадрового складу, вів активну діяльність для посилення обороноздатності країни в довоєнні роки. Був людиною енергійною, наполегливою і умілою, легко орієнтувався у складних Військових ситуаціях. Люблячий батько і чоловік, увесь свій вільний час присвячував дружині Євгенії Григорівні та доньці Олені.
У 1940 році Ф. Д. Рубцову присвоєно звання генерал-майора і призначено на посаду командира першого стрілецького корпусу. Разом із сім’єю він переїхав у м. Білосток, що в Західній Білорусії. Корпус, яким керував Ф. Д. Рубцов, після переведення на західний кордон, 22 червня 1941 року прийняв на себе перший удар фашистських військ. Далі – тяжкий шлях відступу частин Червоної армії. У серпні 1941 року 66-й стрілецький корпус генерал-майора Рубцова пере направився через Дніпро і вступив на територію Чернігівщини. Позаду – придеснянські села і міста. Залишено Прилуки Пирятин… Надзвичайно напруженими виявились ці дні для Федора Дмитровича. Недостача зброї, снаряді, патронів, великі втрати  особового складу, польові госпіталі, переповнені пораненими. Жаданим притулком і захистом були для бійців українські біленькі хатки, затишні гаї та діброви.

У вересні 1941 року 66-й стрілецький корпус генерал-майора Ф. Д. Рубцова вступив на Лубенщину. Останній бій для Федора Дмитровича відбувся 18 вересня в с. Калайдинці. Коли скінчилися снаряди і патрони, а всі бойові товариші полягли, Рубцов дістав останню гранату і висмикнув чеку…

Тіло його і ще кількох невідомих бійців поховано у братській могилі, що в с. Калайдинці. Щороку тут збираються школярі, дорослі, щоб у День Перемоги вшанувати загиблих. А на могилі завжди полум’яніють квіти, як символ вдячності, любові й пошани цим людям.