Новини

"Моя Батьківщина - Україна" - 2020 ("Клепачівська скіфія")

Щоб по-справжньому пізнати свій рідний народ, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. І не тільки те, що створене талановитими письменниками, вченими, художниками, музикантами, але й те, що впродовж багатьох століть творилося і плекалося в народному середовищі, передавалося від покоління до покоління, безперервно розвивалося, поширювалося, ставало традиційним.
Не один рік наша пошукова група «Берегиня» (керівники Сичова В.Г., Гроза Л.В.) черпає матеріали для чергової роботи від Петра Дмитровича Підтоптаного, людини, яка щедро ділиться бувальщинами, краєзнавчими розвідками, вишукано-правдивими легендами рідного краю.
Цьогоріч нас зацікавила розповідь земляка про поселення скіфів на території Калайдинцівської сільської ради.
Скіфи – один із найтаємничіших і найзагадковіших народів на землі. Це той народ, про якого вчений М.Дубов скаже лаконічну константу: «Як багато і водночас мало ми знаємо про Скіфію».
Працюючи над темою дослідження, ми з Петром Дмитровичем зустрілибезліч суперечливих точок зору щодо скіфського питання. Ось хоча б така теза, що постійно дискутується істориками: «Скіфів називають то наймолодшим, то найстарішим народом світу», або інше: Біблія украй негативно ставиться до скіфів. А батько історії Геродот неймовірно захвалював їх: «Це народ безстрашних борців, аристократів духу і завойовників світу». Багато хто із вчених витоки української нації знаходять саме у скіфів-сколотів.
Наші бібліографи повідомили, що на теренах нинішньої України були декілька скіфських народностей: одні із них царські скіфи (південь України), інші – скіфи-сколоти (середнє Подніпров’я).
Лубенщина, як і вся Полтавщина, була густо заселена скіфами-сколотами. Про скіфські городища, що в околицях села Клепачі (сучасний Лубенський р-н), які отримали стійку назву Клепачівське скіфське городище, ми й поведемо мову.
Третя чверть ХІХ століття в Україні припадає на становлення археологічної науки й активне накопичення нею фактичного матеріалу. Значну роль у цьому процесі відігравали перші археолого-краєзнавчі зібрання, діяльність краєзнавців. Невелика група шанувальників старожитностей з’явилася і в м.Лубни, де в кінці ХІХ ст. було закладено фундамент сучасних музейних зібрань Полтавщини. Серед лубенських колекціонерів слід назвати Г.С.Кир’якова, який походив із старовинного дворянського роду. У 1858-1872 рр. Григорій Степанович був предводителем дворянства, одним із мирових суддів Лубенської округи. Володів у с.Гінці селітряним заводом, винницею, збудував вітряк. У 1876 році Кир’яков був обраний дійсним членом Російського географічного товариства. Привертає нашу увагу археологічна діяльність дослідника, до якої він залучив родичку – молоду дружину свого дядька К.М.Скаржинську.
Працюючи у шкільній бібліотеці, ми знаходимо книгу «Подвижники українського музейництва», у якій зазначено, що у 1873 році Кир’яков здійснював обстеження околиць с.Клепачі Лубенського району. Ним виявлені перші археологічні знахідки в урочищі Пурпурівщина (шиферні прясла, керамічне рибальське грузило, фрагменти ліпного посуду). В одному із шести курганів групи, розташованої поряд з цим урочищем, ним досліджено давньоруське поховання, що супроводжувалося срібною дротяною обручкою з розімкнутими кінцями. Ці роботи передували розвідкам Ф.І.Камінського в Клепачівській окрузі.
Спілкуючись із Підтоптаним П.Д., доходимо висновку, що, мабуть, цікавість Кир’якова була іншою, бо він володів селітровим виробництвом. І досі дивує одна обставина в цьому городищі: куди поділася майже третина насипу–валу? Кому він був потрібний? Кир’яков закупив розробку Валу городища у калайдинського поміщика Максима Сементовського, де останній на цій території мав великий сад. Звідси і назва городища Сад або зараз частіше називають Вал. Селітру добували саме на городищах, де на Валах сотнями років кочівники накопичували і рештки гною від худоби. Органічні рештки затоптувалися і присипалися новим шаром. Атмосферні опади впродовж багатьох віків змочували цю суміш – так створювалися «гнізда», багаті на виварювання селітри, яка йшла на виготовлення пороху. Кир’яков частину насипу пустив на промислову переробку. Під час виробництва знаходилися окремі речі старовини, котрі потрібно було б досліджувати в наукових цілях.
Саме Кир’яков Г.С. мав вирішальний вплив на Катерину Скаржинську в утвердженні думки про заснування власного музею в селі Круглик (першого в Україні).
Не менш відомий цікавими знахідками дослідник, історик і літературознавець Ф.І.Камінський, який навесні 1876 року обстежував околиці Клепачів. Він уперше докладно описав городище за 1,6 км на північний захід – північ від села (городище скіфського часу в урочищі Сад). Дослідник описав укріплення городища, склав його перший окомірний план, указуючи форму і площу майданчика, стан його поверхні, наявність западин котлованів жител і ям, потужність культурного шару. Поряд, в урочищі Осакове, виявляє рештки давньоруського могильника з 15 насипів. Два кургани у його складі були досліджені. Наведений і опис місцезнаходження в урочищі Пурпурівщина, за 2,1 км на північ від Клепачів, та група курганів на сусідньому мисі високого берега струмка. Це урочище, розшукане у наш час лише завдяки опису Федора Івановича, пов’язується за архівними джерелами з рядом яскравих давньоруських знахідок.
В Енциклопедії Сучасної України знаходимо запис: «Поблизу с. Клепачі знайдено речі доби неоліту, виявлено поселення доби бронзи, скіфського часу та 2 давньоруських городища».
Директор ОЗ «Калайдинцівська ЗОШ І–ІІІ ст. ім.Ф.Д.Рубцова» Мисник Сергій Іванович розповів, що Клепачівське городище ховалося серед дібров в глибині плато правого берега Сули, перерізаного численними балками, долинами струмків. Городище було центром значної заселеної округи Лубенського Посулля. Неподалік від нього знаходилися невеликі городища – Вільшанське (або 2-ге Хитцівське), Мгарське (територія Спасо-Преображенського Мгарського монастиря), Малов’язівоцьке (околиця с.Малий В’язівок Лубенського р-ну). Поряд з останнім збереглися кілька курганних некрополів, у тому числі один з близько 100 розораними насипами курганів.
Опрацювавши історико-етнографічну літературу в шкільній, міській та районній бібліотеках, ми дізналися, що Скіфське городище, ймовірно, було заселене у VІІ-ІІІ століттях до нашої ери. Слід зазначити, що до цього часу більша його частина добре збереглася і дотепер ще дивує доволі високими і потужними валами та своїми розмірами.
Петро Дмитрович повідомив, що територія городища (площею 8,5 га) у давнину була обнесена валом заввишки 2,2- 5,0 м і завширшки 8-10 м. Навкруги валу був викопаний рів шириною 2,5-4,0 м і глибиною 1,5 м. Головний в’їзд до укріплення був захищений додатковими валами і ровами. На майданчику збереглися залишки котлованів жител і господарських ям. Культурний шар Клепачівського городища, товщиною близько 1,0 м, містить речі скіфської та пізньоскіфської епох. Серед знахідок – фрагменти ліпного посуду (горщиків, мисок), керамічні пряслиця різних форм, уламки обмазки, глиняних конусів та залізного шлаку, кілька бронзових наконечників стріл.
У городище було три в’їзди: західний (головний), південний та східний. Місцеві жителі протягом декількох століть постійно знаходили речі скіфського часу. Залізні речі використовувалися для перековки в кузнях на серпи, коси та ножі. Золоті речі, якщо такі траплялися (а вони були), осідали таємницею в руках самих шукачів.
Від Мисника С.І. ми дізналися, що в околицях с.Клепачі є декілька урочищ скіфської доби. Урочище Богатирівщина (або Боярщина) – це курганний могильник давньоруського часу, де були розташовані 6 насипів на відстані 4-10 м один від одного.
У книзі ОБ.Супруненка «Археологія в діяльності першого приватного музею України» знаходимо опис цього урочища: висота насипів на середину 1870-х рр. складала 0,4-0,9 м при діаметрі 5-8 м. Обстеження і розкопки одного кургану проведені були Г.С.Кир’яковим 1873 р., опис могильника – Ф.І.Камінським 1876 р. Рештки розораного некрополю оглянуті І.М.Кулатовою та О.Б.Супруненком 1988 р., коли серед посівів помітним залишився лише один курган.
Ще одне урочище, яке має назву Осакове, розташоване на лівому березі р.Вільшанка. Це курганний могильник давньоруського часу Х-ХІІІ ст. на північ від городища скіфської доби Сад, у складі 15 насипів, укритих дубовим лісом, виявлений Ф.І.Камінським 1876 р., який провів дослідження двох курганів. Ще один насип цього ж року розкопаний Г.С.Кир’яковим і К.М.Скаржинською. Певно, 1877 р. останніми дослідниками були розкопані ще 3 кургани. Могильник оглядався О.Б.Супруненком 1988 р. Ф.І.Камінський уклав опис некрополю, що складався з насипів висотою 1,2-1,8 м та діаметром 7,5-8,0 м, розташований на відстані 4-5 м один від одного.
У книзі О.Б.Супруненка «Археологія в діяльності першого приватного музею України» знаходимо опис курганів урочища Осакове.
Курган №1 мав висоту 1,2 м діаметром 6 м. Насип чорноземний, на рівні стародавнього горизонту – вугілля від багаття. Поховання здійснене в підпрямокутній поховальній ямі розміром 0,6х1,6 м і глибиною до 1,8 м від вершини кургану. На глибині 1,65 м трапився уламок стінки ліпного чи ранньокружального горщика (можливо, випадковий у складі комплексу). Поховання жіноче, випростане на спині, із західною орієнтацією; руки складені в області живота. Біля черепа виявлена дротяна срібна сережка, під шийними хребцями та біля стегнової кістки – два срібних дротяних персні.
Курган №2 у висоту був 0,8 м, діаметром 8,2 м. У чорноземному насипу виявлені вуглини, попіл, багато черепків від кружального горщика. Поховання в ямі на глибині 1,2 м від вершини насипу (останні проміри відсутні). Імовірно, чоловіче поховання, із західною орієнтацією, випростане на спині; руки складені в області живота кистями донизу. На черепі відзначені «три рубці». В області шиї – сліди мідних прикрас (розсипалися).
Курган №3 був у висоту 0,9 м діаметром 7 м. Поховання в підпрямокутній ямі глибиною понад 1,6 м від вершини насипу. Сліди дерева від труни. Положення небіжчика випростане на спині, із західною орієнтацією, руки складені в області грудей. На шийних хребцях виявлений шиферний тільний хрестик, біля скроневої кістки – срібна дротяна сережка з намистиною, під шийними хребцями – 2 простих срібних перснеподібних скроневих кільця.
Кургани №4-6 містили безінвентарні поховання із західною орієнтацією, вміщені в ямах. Дані описів та обмірів відсутні. Могильник датувався дослідниками «великокнязівським часом», тобто Х-ХІІ ст.
Відоме також урочище, яке має назву Сад – городище скіфського часу за 1,4 км на північний схід від села, на плато високого берега, оточене трапецієподібним у перетині валом   з шириною в основі 8-10 м, біля вершини 3-4 м, висотою 2,5-4 м і ровом глибиною 1,5 м трапецієподібної у перетині форми. Городище мало укріплений західний в’їзд. Площа майданчика 8,5 га (260х335 м), потужність культурного шару – до 1 м. На майданчику частково простежені котловани жител і господарських ям. Звідси походять окремі знахідки фіналу ранньосарматського (меч) та пізньоримського (меч) часу, а також епохи Київської Русі (шиферні пряслиця). Виявлене Г.С.Кир’яковим на початку 1870-х рр., вперше описане Ф.І.Камінським 1876 р., який взяв окомірний план та здійснив зачистки в ямах і траншеях. Відоме також за даними анкетування Центрального статистичного комітету 1873 р., до укладання яких був причетний Г.С. Кир’яков. У кінці 1920-х рр. оглядалося братами В.П. і О.П.Гричуками, за завданням М.М.Семенчика, якими знятий інструментальний план пам’ятки, пізніше «запозичений» Ф.Б.Копиловим і опублікований В.А.Іллінською. Крім того, обстежувалося І.І.Ляпушкіним 1848 р., А.О.Моруженко 1969 р. та І.М.Кулатовою 1988 р.
Урочище Пурпурівщина – останцеподібний мис високого лівого берега з ледь похилим майданчиком, площею 0,9 га (80х120 м), за 0,6 км на північний захід – захід від сучасного села. Місце знаходження матеріалів скіфського часу та давньоруської доби, серед яких актова печатка «від Ратибора» кінця ХІ – початку ХІІ ст. Виявлене Г.С. Кир’яковим на початку 1870-х рр., описане Ф.І.Камінським 1876 р., збори матеріалів О.А.Лавренка в 1880-х рр., обстеження І.М.Кулатової й О.Б.Супруненка 1988 р. Шурфування наявності культурного шару не виявило. На мису на початку 1870-х рр. був зруйнований давньоруський курган з похованням дружинника (серед інвентаря – спорядження вершника і коня). Безперечно, в окрузі місцезнаходження було розташоване давньоруське городище, ототожнюване Ю.Ю.Моргуновим з літописним Кляпечем, пошуки якого ще далеко не завершені.
Цікавою була розповідь Петра Дмитровича про ті знахідки, які знайшли своє місце в музеях та їх фондах: фрагменти облаштування жител, глиняні конуси, кусок залізоплавильного конусу, точильний брусок з отвором для підвішування, склопастова жовта очкова намистина (Ляскоронський,1903 р.), шиферні пряслиці, стремено, листоподібний залізний втульчастий наконечник на спис, сарматський залізний меч (Куратова 1990 р., Шрамко 1991р.), дволезовий меч 2-ї чверті І тис.н.е. (Мокляк 1990 р., Левада 1998 р.).
Прикро, що більше недофіксовані знахідок. Вони розійшлися по колекціях та стали предметами торгу і обміну.
Житель с.Клепачі Сененко Григорій пригадує: «Ще до служби в Армії, десь 1972 чи 1973 року у в «Валу» знайшов миску кам’яну, виготовлену, можливо, із мрамору сіро-коричневого кольору. Вона була глибока, старовинна, без орнаменту, місткістю, приблизно, літрів на сім, вагою кілограмів п’ять. Миска була ціла, з боковими загинами, можливо, щоб ставити на вогонь. Випадково знайшов крайок якогось предмета, що ледь виступав із землі. Я вирив, і виявилося, що це миска. Реліквію приніс додому. Доки служив в армії, її не стало. Де поділася, не знаю».
Серед місцевих жителів й до цього часу живе легенда, пов’язана з ім’ям Ф.Камінського. Ця стара оповідка про закопаного в урочищі Ришаїха золотого коня передавалась із покоління в покоління. Навіть ще наші діди вказували на деталі: «Закопаний той золотий кінь там, де сходяться три потоки». Вічний потяг людини до незнайдених скарбів – річ не нова у фольклорі будь-якого народу.
Коли і як виникла ця легенда, що так стійко передається з уст в уста? Все тут, як і завжди, доволі прозаїчно. У 1870-х роках археолог Ф.Камінський (як уже вище писалося) здійснював перші науково-археологічні розкопки в урочищі Сад. Місцеві жителі, звичайно, підходили, спостерігали, а то й розпитували вченого. Камінський, щоб люди не надокучали і не заважали роботі, а ще щоб не рилися в урочищі і тим самим не понівечили його розкопок, запустив в хід таку байку: «Мов, що тут цікавого, аж нічого. Ось у Ришаїсі – там дійсно цікаво. Десь там і заритий золотий кінь. Але точне місце невідоме – треба шукати». З того часу і пішла в життя легенда. Хоча всім, хто хоч трохи знайомий з азами історії, відомо, що якщо вже й дійсно міг бути закопаний кінь, то тільки тут, у скіфському городищі. Цей народ дуже любив золоті прикраси із тваринним орнаментом. Ришай-долина – всього лише слов’янське поселення Х-ХІІІ ст. н.е. Прості селяни тонкими знавцями історії бути просто не могли.
Про скіфські поселення біля Клепачів знаходимо запис В.Милорадовича в журналі «Кіевская Старина» під назвою «Лѣсная Лубенщина»: «Между Калайдинцами и Клепачами, въ сторонѣ отъ дороги, въ густом лѣсу, пестрѣющемъ тысячью розовыхъ, желтыхъ, голубыхъ цвѣтовъ, притаился «Лядський городокъ», или городище – пространство въ 20 десятинъ, обведенное со всѣхъ сторонъ валомъ, шириной въ 5, вышиной – болѣе 3 саженъ, и канавой въ 2 сажня ширины. Валъ, канава и городище заросли кустами и деревьями. Кое-гдѣ на валъ взобралось ржаное поле, или огородина, или порыжѣлая трава. В городокъ ведутъ два въѣзда. У одногоизъ нихъ со стороны Калайдинецъ яма, гдѣ, можетъ быть, была башня. Съ трехъ сторонъ городокъ обнятъ оврагами. Все въ этомъ мѣстѣ молчаливо, смутно, таинственно».
Милорадович записав спогади калайдинчан про урочище: «На Клепачи якъ йихать – йе городище. Пастухы паслы, найшлы шнурокъ и сталы тягты и змотувать. Найшлы хрестыкъ и зачулы пивнивъ, и сталы люды крычать пидъ землею. Пастухы почулы, полякалысь и бросылы. Прыйшлы додому, кажуть своимъ: «Идить, подывиться». А ти кажуть: «Се вы насъ дурыте; якъ пидемо п грыбы, та й побачымо тоди». Пишлы люде и побачылы, шо будто могила – и бильшъ ничого. Тамъ ляхськый городъ запавъ и писни спивають у земли. Колысь пивень выбигъ наверхъ».
Досліджуючи матеріал з теми, спочатку ми не розуміли той факт, чому скіфи вибрали під укріплене городище саме це нічим не примітне місце. Але це все на перший погляд, бо якщо придивитися до місцевості і географії розміщення сусідніх городищ глибше і уважніше, то приходимо до висновку, що скіфи були геніальні стратеги і тактики.
Східна частина городища повернута в бік долини, котра зливається в широку долину Довгого яру, а там безліч ярів і приярків, що ведуть до сусідніх городищ: Агарського городища, Вільшанського городища, урочища Коломак із слідами скіфського могильника, що безумовно свідчило про поселення скіфів. Із точки зору стратегії ці менші городища були наче прикриттям основного центрального городища в урочищі Сад зі східної і південної сторони. А в разі потреби допомоги ці городища могли своєчасно зреагувати і при цьому бути майже непоміченими. Знову ж таки, все завдяки хитросплетінням ярів і приярків, які мають велику захисну дію при передислокації. Яке сповіщення було між городищами ми не знаємо, але те, що тактично побудова захисту у скіфів була сильною, не підлягає сумніву. Яри і долини були і прихистком, і схованкою. Тут була вода і пасовища для худоби.
Отже, розміщення городища є раціонально правильним з точки зору життєдіяльності древніх скіфів.
Як зазначав свого часу О.Б.Супруненко: «Розташування неподалік поселення чи їх групи, а то й більш значного укріпленого центру, яким могло бути велике городище в Урочищі Сад поблизу Клепачів. Не виключено, саме воно й було столицею нижньопосульського племінного об’єднання чи угрупування державного типу на зразок об’єднання племен на Ворсклі навколо Гелону – Більського городища. Так це чи ні, покаже час і наступні дослідження, а ось укріплення поселення навколо Клепачівського городища, що захищали підступ до нього, вже відомі – це укріплення біля с.Малий В’язівок і с.Вільшанка».
Петро Дмитрович розповів, що в урочищі Сад, де розміщувалося скіфське городище, є чимало пам’яток різного часу, окремих культур і епох. Досить укріплена місцина була приваблива і пізніше.
Якщо вже говорити про скіфський час, то варто згадати, що поза межами городища, але майже поруч, під час археологічних розкопок віднайдені залишки двох селищ (південно-західна околиця с.Калайдинці) скіфського періоду.
Від С.І.Мисника ми дізналися, що у ранньоримську добу (ранньо-сарматський час, кінець І ст. до н.е. – І ст. н.е.) можливо проживали сармати, близькі до скіфів племена, що потіснили останніх. Той самий сарматський меч із клепачівського городища якраз і є логічним свідченням. Фрагменти обмазки житла та уламки кружального посуду говорять про період проживання людей у черняхівський період (ранню слов’янську культуру періоду ІІ-ІV століть н.е.). Знахідка іншого двосічного меча – характерний зразок озброєння воїна–професіонала часу готських походів ІІ – початку ІV ст. н.е.
Готські племена, як відомо, проживали в ІІІ ст. не на Північному Причорномор’ї. Можливо, що готські племена могли мати якесь відношення і до цього городища (часткове проживання або загарбання території).
Скіфів часто плутають із слов’янами, гунами, і навіть з готами, як в історичній літературі, так і художній. Іван Білик в цікавій книзі про скіфів «Меч Арея» навіть ототожнює гунів, скіфів і слов’ян.
Підтоптаний П.Д. також розповів нам про самих скіфів і їх життя, адже досить довго збирав матеріал про них. Скіф – грецький термін, що дослівно означає «кочівник». Ця назва в ті часи традиційно відносилася до всіх, хто проживав у Північному Причорномор’ї, включаючи Полтавщину. Проте на цій території проживали різні народи за походженням, рівнем розвитку та історичною долею. Термін «царські скіфи» в обіг увів Геродот, хоча ті скіфи називали себе «арійські скіфи». Можливо, звідти і походить так звана в недалекому минулому «арійська кров». Ці скіфи проживали на півдні нинішньої України і поклонялися Богу Арею (Бог війни).
Скіфи-сколоти – зовсім інший народ і проживали по Дніпру вище (сюди входила і сучасна Полтавщина). Вони поклонялися Богу грому – Папаю. Чи не звідси пішло слово «папа»? Для слов’янських дітей в пізніші часи батька називали папою і він був для них в якійсь мірі Богом (папаєм).
Скіфи-сколоти – землероби, скотарі, воїни і водночас горде плем’я степів. Жителі грецьких міст-колоній скупляли в них зерно, масло, шкіри тварин. У сучасній українській мові існує стійке слово «сколотник». Термін похідний від тваринницького виробництва, процесу, коли колотять сметану на масло. Після цього залишається речовина «сколотини». Вірогідно, що скіфи-сколоти першими виконали цей процес, тобто відокремили масло. Згідно цього і виникла сама назва сколоти.
Скіфи – чесний народ. Їм легше було померти, ніж збрехати. Торгували з греками Причорномор’я. Можливо, греки запливали на своїх човнах по Дніпру в його притоки, якими також є Удай і Сула. У 70-х рр. ХХ ст. на піщаному березі соснового острова в с.Лушники, що розташоване на березі річки Удай, була знайдена грецька монета. Вірогідно, це місце було торговим причалом. Невипадково в с.Лушники був знайдений скіфський бронзовий наконечник. Відстань від клепачівського городища до Лушників 3-4 км. Торгуватись скіфи не вміли. Вони були воїнами, хліборобами та пастухами. Іноді за красиву, але не потрібну річ віддавали скільки хліба і шкур, що навіть до всього звиклим грекам було ніяково. Щось подібне робилося з чукчами та ескімосами, коли тих окупували росіяни. За «вогненну воду» віддавали бивні мамонтів, шкури, самородки. І греки брали у скіфів, як не брати, коли багатство саме пливе до рук. Не страшилися греки помсти за свій обман, бо знали: скіфи ніколи не порушать заключений договір. Ці бляшки, золоті прикраси скіфи любили понад усе. Такі речі знаходили в курганах, грабували протягом сотень років. Усі прикраси були грецькі (зі скіфським орнаментом). Самі греки їх не виготовляли, це було справою умільців-рабів. Були й скіфські майстри, але робили це по-своєму. Рабів у скіфів не було. Вони брали ворога в полон, але згодом ті ставали членами їхнього плем’я. Але таке було тільки тоді, коли полонені повністю приймали звичаї скіфів.
Скіф ніколи не промахнеться із лука, навіть на скаку, а з місця зіб’є будь-кого на відстані 400-700 метрів. Ось і вали в городищі існували тільки задля охоронної функції. З-за пагорба можна було влучно стріляти, одночасно ховаючись. У цей час жінки і діти також були захищені від стріл ворога. Відстань скіфи міряли польотами стріл. Вони добродушні, вибачали багато чого, крім підступності. Воїни завжди були напоготові, у кожного був гострий меч-акінак, заправлений в чохол зі шкіри.
Найбільше елліни підкупляли скіфів вином. Вони помітили, що скіфи п’ють вино нерозбавленим, як кров убитої тварини, хоча для себе розбавляли. У питаннях дотримання звичаїв скіфи не знали компромісу. За їх зраду всякого чекала смерть.
Колись скіфи потіснили кіммерійців, їх самих – сармати. Боротьба за простори степів тривала. Частина гордого плем’я скіфів розчинилася в слов’янських племенах. У свій час російський поет О.Блок напише: «Да, скифы мы, да, азиаты мы». Інша частина племені, як вважають науковці, асимілювалася в народі, що тепер зветься осетини. Так згасла зірка цього народу, який був найбільшим об’єднанням племен Північного Причорномор’я – іраномовний народ, що створив в VІІ-ІІІ ст. до н.е. сильну державу, яка змогла протистояти в кінці VІ ст. персидському царю Дарію І. Таємниця скіфів все рівно залишається до кінця не розкритою.
Скіфи застерігали: «Не повезе тим, хто з корисною метою посягне на наше добро, на священні цінності, на могили предків. Страшна їх чекає доля…».
У музеї К.Скаржинської в с.Круглик, що знаходився за 5 км від городища Сад було 200 предметів скіфського періоду. Сама Скаржинська померла від голоду в 1933 році покинутою і забутою. Археолог Ф.Камінський, що перший зробив розкопки в городищі, помер рано у віці 46 років. Чи існує зв’язок між застереженням і дійовими особами достеменно невідомо.
Клепачівське скіфське городище протягом багатьох років зазнавало нищівної руйнації. Так у 60-80 роках дана місцевість була ареною військових польових навчань 25-ї Чапаєвської дивізії, що дислокувалася в м.Лубни. Уся земля порита окопами. Поряд бульдозери корчували ліс і сад, що росли в межах городища, знищивши при цьому культурне нашарування землі. У ті роки саме городище слугувало літнім табором свиноферми. Вал частково був знесений і розчищений. Вчасно пролунав сполох науковців. На вимогу Центру охорони та досліджень пам’яток археології влітку 1995 року літній табір свиноферми був демонтований, гній прибраний із майданчика. Скіфське городище урочища Сад увійшло до археологічних пам’яток Полтавської області, що взяті під охорону держави. Та, нажаль, нині території урочищ розорюються, знищуючи німих свідків скіфії.
Клепачівське городище – одне з найкраще збережених городищ Посулля скіфської доби з потужним культурним шаром, яке має досить довгу історію попередніх досліджень і до кінця ще не досліджене. Врешті, це одна з найстаріших історичних пам’яток Посулля. На сьогодні краєзнавчий музей Калайдинцівської середньої школи включив Клепачівське городище в перелік екскурсійного історичного маршруту «Історичними місцями рідного краю». Бажаючим, учні показують городище, розповідають його історію. Учні-краєзнавці спостерігають за станом збереження городища, застерігають населення від подальшої його руйнації. Адже пам’ятки минулого – це наша історія й іншої в нас немає.
Матеріалами Петра Дмитровича і нашим дослідженням були поповнені фонди історико-краєзнавчого музею при ОЗ «Калайдинцівська ЗОШ І–ІІІ ступенів імені Ф.Д.Рубцова» та кабінету історії, вони можуть бути використані учнями та вчителями при підготовці до уроків історії Полтавщини, при проведенні тематичних заходів, виховних годин. Вони можуть бути корисні усім, хто цікавиться історією рідного краю, а також працями людини, якій небайдужа минувшина.
Частину матеріалу було вже використано при проведенні уроків історії. Неодноразово школярі мали змогу почути цікаві історії про рідне село під час творчих зустрічей з Петром Дмитровичем.
Провівши пошукову роботу, ми вкотре переконалися, що наша земля багата яскравими знахідками скіфської, давньоруської доби, епохи Київської Русі. Ми можемо з впевненістю сказати, що територія Калайдинцівської сільської ради була заселена ще в Х-ХІ ст., про що свідчать знахідки, архівні документи та вали, як мовчазні свідки тієї далекої епохи.

Подробнее...

 

Міжнародний день миру - 2020

Міжнародний день миру щорічно відзначається 21 вересня.
Цього дня ООН пропонує всім країнам і народам припинити воєнні дії або ж відзначати цей День проведенням освітніх інформаційних акцій з проблем миру. Учні ОЗ « Калайдинцівська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Ф.Д.Рубцова» під керівництвом президента учнівського самоврядування Дація М. долучилися до проведення Акції «Формуємо світ разом». Своїм виступом школярі довели , що мир – це життя, щастя, радість, чисте небо над головою .Без миру немає дитинства, немає майбутнього.

 

До ювілею Оксани Забужко

В ОЗ «Калайдинцівська ЗОШ І–ІІІ ст.» було відзначено ювілейну річницю з дня народження української сучасної письменниці Оксани Забужко. Бібліотекар Віра Мисник підготувала виставку книг та продемонструвала відеофільм.
Учениця 9 класу Корніяченко Олександра виступила з презентацією життєвого й творчого шляху письменниці, а дев’ятикласники Гриценко Анна й Проценко Анна та Шкарбан Діана прочитали її вірші. Учнів уразила творчість мисткині О.Забужко, її самобутній поетичний талант, філософські погляди на життя.

Подробнее...

 

"Увага! Діти на дорозі!"

Літні канікули перегорнули свої останні сторінки безтурботного дитинства, на часі – здобуття нових знань та невгамовне шкільне життя. Саме тепер маленьким пішоходам як ніколи потрібні допомога та підтримка дорослих. Тому вже стало традиційним проведення у вересні рейду «Увага! Діти - на дорозі!», мета якого – нагадати учням, особливо молодшого шкільного віку про дотримання ПДР. Класними керівниками було проведено ряд заходів та практичних занять, а саме: вікторина "Увага на дорозі" (5 кл.), урок-подорож "Знаки дорожні завжди пам'ятай" (3 кл.), бесіда "Безпека на дорозі - безпека життя!" (6 кл.), гра "Для чого потрібні правила дорожнього руху?" (1 кл.), практичне заняття "Вивчай і пам'ятай правила дорожнього руху" (7 кл.), заняття "Увага, діти на дорозі" (10 кл.), Мій друг - велосипед" (4 кл.).
Учителями малювання також були проведені уроки на відповідну тему і організовано виставку дитячих малюнків. Дякую всім, хто турбується про життя і здоров'я дітей, а також відповідально ставиться до виконання обов'язків.

Подробнее...

 

День фізичної культури і спорту - 2020

 фізичної культури і спорту - свято сили, краси, молодості та здоров'я. Традиційне святкування Дня фізичної культури і спорту в Україні припадає на другу суботу вересня (Указ президента від 29 червня 1994 року № 340/94). Цього року Оліипійський урок в школі був особливим, його проведення відбувалося протягом тижня з 07.09 по 11.09, щоб мінімізувати контакт різновікових категорій учнів. Протягом тижня відбувалися змагання з міні-футболу, підтягування у висі, бігу на короткі дистанції. Було проведено майстер-клас з виконання вправ на вуличних тренажерах.
В змаганнях з міні-футболу кращими стали учні 11 класу. Хороших результатів у підтягуванні в висі на високій перекладині досягли учні 11 класу Старик Вадим та Шепель Віталій. В бігу на 60 м кращими були учні 6 класу Черняк Ярослав, Сидоренко Микита. Серед учнів 5 класу - Андреєва Анна, Крічфалушій Аліна, Підтоптана Анна, Моша Артем, Коваль Артем. У 7 класі кращими були Букова Анна, Мартинюк Діана, Онищенко Ліля, Шляхта Денис. У 8 класі перемогли Самайдоха Ростислав, Рудь Єдуард, Сацька Діана. У 9 - Шкарбан Діана. В бігу на 100 м перемогли Калугін Богдан, Дронько Ростислав.
Молодші школярі також не стояли осторонь, а разом зі своїми вчителями взяли участь у спортивній естафеті "Найспритніші". Переможці - учні 4 класу.
Бажаємо учням школи здоров'я, великого бажання займатися фізичними вправами, вагомих спортивних результатів і відмінного навчання. Учитель фізичної культури Голубенко Л.І.

Подробнее...

 

Міжнародний день грамотності - 2020

Починаючи з 1966 року ЮНЕСКО відзначає Міжнародний день грамотності, намагаючись саме в такий спосіб привернути увагу суспільства й мобілізувати міжнародну суспільну думку, щоб збудити його інтерес і досягти активної підтримки зусиль, спрямованих на розповсюдження грамотності. Традиція щорічно відзначати цей день започаткована відповідною рекомендацією Всесвітньої конференції міністрів освіти з ліквідації неграмотності, що відбулася в Тегерані у вересні 1965 року. Саме ця конференція рекомендувала оголосити 8 вересня, дату урочистого відкриття конференції, Міжнародним днем грамотності та святкувати його щорічно в усьому світі. До цієї дати вчителі української мови Ольга Босікова, Наталія Федоренко разом зі своїми учнями написали попереджувальний диктант (7 клас), вільний диктант в 11 класі та провели бліц-вікторину в 10 класі. Переможцями серед учнів стали Бабак Вікторія (11 клас), Андреєва Віта (7 клас). Вітаємо!

Подробнее...

 
Головне меню
Річний звіт про діяльність опорного закладу за 2019/2020 н.р.
Освітні програми, що реалізуються в закладі
Фінансова діяльність закладу
Матеріально-технічне забезпечення
Ліцензований та фактичний обсяг учнів закладу
Умови доступності для навчання осіб з ООП
Педагогічний колектив
Територія обслуговування
Інформація про діяльність закладу
Документи відкритого типу
Статут
Правила прийому учнів до закладу
Прозорість та відкритість закладу
Про школу
Нормативно-правова база
Про права людини
Директор школи
Адміністрація школи
Навчальний план
Виховна робота в школі
Національно-патріотичне виховання
Вчителі
Учні
Учнівське самоврядування
Досягнення учнів 2011/2012
Досягнення учнів 2012/2013
Досягнення учнів 2013/2014
Досягнення учнів 2014/2015
Досягнення учнів 2015/2016
Досягнення учнів 2016/2017
Досягнення учнів 2017/2018
Досягнення учнів 2018/2019
Досягнення учнів 2019/2020
Пошукові загони, експедиції
МАН
Шкільний музей
Сторінками історії
Ними гордиться школа
Бібліотечні портали та сайти
Корисні посилання для учнів
Корисні посилання для вчителів
Сторінка психолога
Методична скарбничка
Шкільна бібліотека
Медіатека
Віртуальні подорожі
Новини
Оголошення
Зовнішнє незалежне оцінювання
ЗНО - 2021
Контакти
Адреса, карта проїзду
Вакансії
Що потрібно знати про булінг
Порядок подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькування)
Правила поведінки здобувачів освіти
Порядок роботи школи в умовах карантину

La strada 1 3 La strada 2 2

cropped-LOGO-AIR 800 600-200x50

minosv

 poippo

 81502489

viddilosvity 1

лубраймметцентр

 images2ms

 Снимок 2018н

profkom

centr

Сейчас 2 гостей онлайн
Статистика
Пользователи : 42
Статьи : 948
Просмотры материалов : 686335

вул. Рубцова, 57, с.Калайдинці, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37525

тел.  05361-93140

e-mail:  kalajdynci@ukr.net;