Стернею пахне теплий коровай,

Існує повір’я, що той, хто забуває звичаї батьків, блукає по світові і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого народу.

Краєзнавчо-пошуковий загін «Берегиня» (керівник Сичова Валентина Григорівна) Калайдинцівської ЗШ І-ІІІ ступенів імені генерал-майора Ф.Д.Рубцова протягом кількох років досліджує, вивчає, аналізує найцікавіший і найвидовищніший обряд українців - весілля. Пошуківці опрацювали матеріал, записаний  українським етнографом і фольклористом Костянтином Максимовичем Сементовським у с.Калайдинцях. Порівнявши весільну обрядовість кінця ХІХ ст.  та сучасну, ми написали сценарій та відтворили найбільш яскраве дійство родинної обрядовості.

Погожого осіннього дня зібралися всі учасники дійства: молодий і молода, весільні батьки, світилка, дружки, бояри, свашки, свати, ролі яких виконували вчителі та учні Калайдинцівської ЗШ І-ІІІ ст. ім.генерал-майора Ф.Д.Рубцова, працівники  та учасники Калайдинцівського, Халепцівського, Лушниківського будинків культури. Весільні пісні виконував жіночий ансамбль «Горлиця» Халепцівського сільського клубу, учасникам якого – за 70 років.

На обряді були присутні голова Лубенської райдержадміністрації В.М.Алєксєєнко, голова Лубенської районної ради О.І.Дядечко, заступник голови Лубенської райдержадміністрації В.В.Куксань, начальник відділу освіти Лубенської райдержадміністрації Ю.М.Білокінь, начальник відділу культури Лубенської райдержадміністрації Л.В.Пазенко, директор Калайдинцівської ЗШ І-ІІІ ступенів імені генерал-майора Ф.Д.Рубцова С.І.Мисник, голова Калайдинцівської сільської ради В.О.Гава. Гості мали змогу побувати на сватанні, обряді бгання короваю, дівич-вечорі та на самому весіллі.

Дійство розпочалося обрядом сватання. Це перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. У нашій місцевості посередників при сватанні називали «старостами» або «сватами». Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М’ясниці або від Пасхи до Трійці). У старости  запросили близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежав і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости брали до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність. Сватати дівчину прийшли пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши у хату з хлібом у руках і привітавшись, старости почали традиційну розмову про мисливців, що натрапили на слід куниці – красної дівиці. Потім запитали дівчину її згоди на шлюб. На знак згоди вона перев’язала сватів рушниками, а нареченого - хусткою. Також було обговорено день весілля.

Одним із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини, було бгання короваю. Бгати коровай батьки запросили заміжніх жінок, які перебували у першому шлюбі і жили у злагоді. Вони принесли з собою борошно, яйця та сало. Існувало повір’я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений – злу долю. Коровай удався пишним і красивим.

Напередодні весілля влаштували дівич-вечір як символ прощання з вільним життям. У домі нареченої він відзначався особливою ліричністю. Дівчата-подруги звили гільце: оздобили квітами, стрічками. Гільце символізує незайманість, красу та молодість. Разом із завиттям гільця виготовили вінки для молодих як символ наречених.